Досье

Багряний Іван Павлович

поет і письменник
Народився 2 жовтня 1906 року в селі Куземиному, звідки походила його мати, — це тоді в Зіньківському повіті Полтавської губернії (тепер — Охтирщина, Сумської області). Батько малярував. 1923 року Іван закінчив Краснопільську художньо-керамічну профшколу, а з 1926 навчався в Київському художньому інституті. Та до захисту диплома справа не дійшла: не допустили — «неблагонадійний». А треба сказати, що в цей час Багряний вже був відомий як письменник і мав політичний ярлик — «куркульський ідеолог». У 20-х роках Іван Павлович перебрав чимало професій, був навіть політінспектором міліції. Всі ці «ходіння» дали йому великий досвід і розуміння справжньої суті навколишнього життя. З 1926 року, коли в журналі «Глобус» з’явився його перший вірш, він став швидко входити в літературу. Ім’я Багряного зарясніло на сторінках журналів «Червоний шлях», «Всесвіт», «Плужанин», «Гарт», «Кіно». 1927 виступав і як прозаїк, автор цікавих оповідань. Тоді ж дебютував збіркою віршів «До меж заказаних». Влітку 1927 року молодий Семен Журахович зустрів його в Яреськах на Полтавщині, де в ті роки відпочивали на псільських берегах українські письменники і художники. 1929 року вийшла поема «Аве Марія», яку на третій день після виходу конфіскували. 1928 в Охтирці писав, а в 1930 році видав знаменитий роман у віршах «Скелька». Назва цього твору походить від села, яке сусідувало з Куземиним і Грунню, батьківщиною О. Вишні. В основу твору письменник поклав місцеву легенду з XVIII сторіччя (та й архівні матеріали) про те, як українські селяни, доведені до відчаю насильством колонізаторів, знищили монастир, осередок русифікації і покріпачення на Слобожанщині. Дуже активно працював Іван Багряний у 1928 — 30 роках. У цей час були написані романи і поеми «Батіг», «Собачий банкет», «Вандея», «Гутенберг», епопея «Комета» та інші. 1930 року вийшла збірка оповідань «Крокви над табором». У травні того ж року гурт письменників, до якого входили, крім Багряного, Підмогильний, Тенета і Антоненко-Давидович, зустрічала Полтава — вони здійснювали велопробіг від Києва до Дніпропетровська. На літературному вечорі в Полтаві Багряний читав «Вандею». Влітку 1932 року на вулиці в Харкові Багряного заарештували. Протягом року від сидів у в’язниці — тривало слідство в справі «політичного самостійницького українського ухилу в літературі». Ні більше, ні менше! 1933 року одержав 5-річний термін, який почав відбувати в таборах БамЛАГУ. 1936 юнак тікає з Далекого Сходу, добирається до рідних місць і... знову потрапляє до харківської в’язниці. За два з половиною роки перебування в ній 83 дні відсидів у камері смертників. Враження цього періоду знайшли пізніше відображення в повісті «Сад Гетсиманський». 1940 року відпустили на волю з підірваним здоров’ям. Замешкав в Охтирці без права виїзду. Якийсь час працював у місцевому драмтеатрі декоратором. З початком війни письменник потрапляє в ополчення, та врешті-решт залишається в окупації. Тепер він редактор газети «Голос Охтирщини», сповідує ідеї самостійної України. Але німці прийшли з завойовницькою метою і тому не могли сприяти національно-визвольним настроям і діям українців. 1942 року вони занесли ім’я Багряного в список для страти згідно з курсом щодо української національної інтелігенції. Івану Павловичу пощастило врятуватись. Узимку 1943 Охтирку визволили радянські війська, і письменника мобілізують в армію. По дорозі німці бомблять ешелон, і Багряний опиняється знову дома. Тут НКВД починає всерйоз займатися «зрадником». Захопивши рукописи, Багряний прямує до Києва, а звідти до Львова. Там він займається творчою працею, пише роман «Звіролови» («Тигролови»), на деякий час пристає до УПА. Влітку 1944 року німці відправляють його в табір остарбайтерів поблизу Берліна. Перед падінням рейху Багряний тікає в Австрію — спершу в Тироль, потім в Інсбрук, звідки в 1946 році перебирається в Баварію, у містечко Новий Ульм, де знаходився великий табір українців, які не бажали повертатись в Україну. Це був кінцевий пункт життєвого шляху Багряного. У Новому Ульмі Іван Багряний засновує газету «Українські вісті», створює об’єднання МУР (Мистецький Український Рух), очолює УРДП, обирається головою Української Національної Ради. В цей час він пише сотні публіцистичних статей. Великого розголосу набула його брошура «Чому я не хочу повертатись до СРСР?», опублікована в 1946 році. У цьому пристрасному памфлеті він розгорнув перед західним світом трагічні сторінки української дійсності: голод 1932 — 33 років, цілеспрямоване винищення сталінщиною селян, інтелігенції і всього українського народу, і все це показав крізь призму власної долі. Він утік від большевизму, як і багато інших людей, приречених на знищення, не для того, щоб повернутись у це пекло. Автор переконливо пояснив причину небажання повертатись додому. Він писав: «Я є українець, робітник з походження, маю 35 років, уроджений на Полтавщині, зараз живу без сталого житла, в вічній нужді, никаючи, як бездомний пес, по Європі, утікаючи перед репатріаційними комісіями з СРСР, що хочуть повернути мене на «родіну». «Я не хочу вертатись на ту «родіну»... Я беру це слово в лапки як слово, наповнене для нас страшним змістом, як слово чуже, з таким незрівнянним цинізмом нав’язуване нам совітською пропагандою. Большевики зробили для 100 національностей єдину «совітську родіну» і нав’язують її силою цю страшну «тюрму народів», звану СРСР». Після цього обгрунтованого виступу І. Багряного західні влади задумались і стали позбуватись ілюзій щодо Сталіна і його «найдемократичнішої» системи. Перебуваючи в Новому Ульмі, Іван Багряний написав і видав збірку віршів «Золотий бумеранг» (1946), сатиричну поему «Антон Біда, герой труда» (1947), перевидав роман «Тигролови», згодом перекладений ^а англійську, німецьку, французьку і голландську мови. У 1950 році опублікував «Сад Гетсиманський», 1953 — «Огненне коло», 1957 — «Маруся Богуславка», 1965 — «Людина біжить над прірвою». Написав також кілька п’єс: «Генерал», «Морітурі» (1947), «Розгром» (1948). Писав твори для дітей. На його вірші бандурист і композитор Г. Китастий створив пісні «За Україну», «Балада про Тютюнника», «Марш українських січових стрільців». Літературний архів І. Багряного з 1990 року знаходиться в Українській Вільній Академії наук у США. 1992 року Івану Багряному посмертно присуджено Державну премію України ім. Тараса Шевченка.
разместить рекламу

Использование материалов сайта разрешается при условии обязательного указания активной, не закрытой от индексирования поисковыми системами, не скриптовой гиперссылки на сайт Полтава-Инфо – Poltava.Info, для печатных изданий – с формулировкой «по материалам сайта Poltava.Info».

Внимание! Перепечатка и копирование информации из разделов Афиша Полтавы, Финансы, Заведения HoReCa, Здоровье и красота, Каталог предприятий, Туризм и путешествия, Дом и ремонт запрещена в любом виде!

Администрация сайта Полтава-Информ не всегда разделяет мнение авторов статей и не несет ответственности за содержание информации, которая размещается посетителями ресурса.

© 2004-2017 «Полтава-Инфо» информационный сайт
О проекте
|
Размещение рекламы
|
Контакты
|
Обратная связь